Новосільський, або tremendum et fascinosum
Великі митці зазвичай не наважувалися йти в гори (звідси репутація неприступности й неприборканости гір) — вони віддавали перевагу місту перед селом. Це свого часу пережила Лемківщина, зокрема й Новиця, з якою майбутній поет і львів’янин Богдан-Ігор Антонич змушений був розлучитися ще в дитинстві. Утім, инколи глибоким сенсом розриву є повернення…
Наче у власному домі 19 жовтня у новицькій хижі № 95 почувався найбільший іконописець ХХ століття — краків’янин Юрій Новосільський (1923–2011). Це стало можливим завдяки Фундації Новиця, організатору зустрічі «Тіло-Ікона-Есхатологія». Під такою загадковою назвою відбувся показ фільму «Юрій Новосільський — православна бакцила в католицькому домі» та подальша дискусія. Цією останньою постановкою, яка тривала майже 45 хвилин і була присвячена Художнику, ми багато в чому завдячуємо Об’єднанню лемків, яке таким чином відзначило 100-річчя від дня Його народження.
«Ікона Новосільського показує, як ми будемо виглядати після обожествлення» — заявив під час дискусії Богдан Гук. Відповідаючи на одне із запитань, він як автор сценарію зазначив, що сакральні твори українського іконописця з Лемківщини є повністю канонічними. Натомість відбулася естетична революція. Новосільський використовував-бо авангардну та абстрактну естетику, а також звернувся до доробку українського маляря-неовізантиніста Михайла Бойчука. Завдяки цьому він зміг показати наше тіло після смерті як витончену сутність: лише абсолютне перетворення дає можливість буття-поблизу або «бачення» Бога. Таким чином у тілесній мандрівці віруючого ікона постає надчутливим посередником між його біологічним життям та існуванням в есхатологічній дійсності.
Вплив великого мистецтва Новосільського виявився непереборним — роздуми над людиною-супроти-ікони задали тон вечорові в Новиці. Послання екрану було підсилене тим, що сценарист зізнався у власних переживаннях. Від праці над фільмом Богдан Гук виніс максимальний духовний досвід, який він вклав у слова: «Ікона, що висить на стіні Твого дому, не є безпечною, бо її пронизує не стільки Твій погляд, скільки Божа присутність, яка знову й знову запитує в Тебе лише про одне: чи Ти любиш?».